Новий зовнішньополітичний курс України, запропонований президентом Януковичем, пройшов перше читання у Верховній Раді. У законопроекті прописана відмова від вступу до НАТО, найвища пріоритетність європейського стратегічного курсу України і співпраця зі всіма зацікавленими партнерами, «уникаючи залежності від окремих держав». В експертному середовищі вважають, що запропонований Януковичем курс не пропонує нових механізмів безпеки країни. Про те, до чого повинна бути готова «Україна без НАТО», кому вигідний дисбаланс в зовнішній політиці і скільки Україна зможе протриматися в «сірій» буферній зоні між Росією і НАТО, в інтерв’ю новинній службі «Лігабізнесінформ» розповів заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий. — Пане Валерію, днями Верховна Рада ухвалила в першому читанні президентський законопроект про внутрішню і зовнішню політику, який скасовує курс України на вступ в НАТО. Разом з тим, новий зовнішньополітичний курс в цьому документі представлений досить розпливчато. Що конкретно зміниться для України, якщо проект стане законом — в середньостроковій і довгостроковій перспективі? Хотів би зазначити, що питання нормативно-правового забезпечення зовнішньої політики України дійсно стоїть на порядку денному. Постанова Верховної ради «Про основні напрями зовнішньої політики України» 1993 року явно застаріла. Але законопроект президента про внутрішню і зовнішню політику, що містить норму про припинення дії цієї постанови, багато питань не вирішує і не пропонує якісно покращене стратегічне бачення основ і пріоритетів зовнішньої політики України. Будучи заступником Міністра закордонних справ України, я очолював робочу групу з підготовки міністерського проекту документа. Цей проект був підтриманий колегією МЗС України і направлений президентові. Можу констатувати, що внесений до парламенту варіант — це не той проект, який напрацьовувався в Міністерстві закордонних справ. МЗС і Костянтин Грищенко пропонували професійніший, докладніший з погляду механізмів виконання, чіткіший документ. — Якщо виходити з інформації президентської прес-служби, яка «відписувала» присвячене цьому питанню засідання Ради нацбезпеки і оборони, виникає враження, що в РНБО президентський проект теж не всі бачили… Я можу лише стверджувати, що, наприклад, проект угоди по Чорноморському флоту до підписання бачили не всі заступники міністра в Міністерстві закордонних справ, не всі віце-прем’єри. Тобто навіть у виконавчій владі не були задіяні всі передбачені в цьому випадку механізми… Парламент останнім часом є машиною зі штампування законів, які спущені з Адміністрації президента. У проект закону про основи внутрішньої і зовнішньої політики, наприклад, профільний комітет з питань державного будівництва і місцевого самоврядування не вніс жодної поправки. Це означає, що є велика загроза втрати парламентського контролю над ухваленням важливих стратегічних рішень для України. На мій погляд, основна мета цього проекту - скоректувати зовнішньополітичний курс України, виключивши зі всіх нормативно-правових документів питання НАТО. Все. Це єдине завдання, яке насправді виконує законопроект. З цим зв’язані і всі його проблеми. Виконуючи це завдання механічно, формально, він не пропонує ні альтернативної моделі безпеки, ні чіткого бачення стратегії зовнішньої політики. А просто записати фразу про позаблоковий статус недостатньо. Цю модель треба розвинути, передбачивши відповідне бюджетне фінансування, в рази збільшивши кошти на оборону, зовсім інакше треба формувати мобілізаційні ресурси. Ясно, що доведеться вносити корекцію до термінів переходу на контрактну армію — нагадаю, що у кандидата в президенти Януковича звучало 2011 рік. Але при такому законі взагалі навряд чи можна буде говорити про контрактну армію — навіть в кінці каденції президента. — Але контрактна армія прописана, зокрема, і в законопроекті про внутрішню і зовнішню політику. Так, але позаблоковий статус диктує свої вимоги до формування армії. І навіть більш того: тепер виникає питання про більший набір по загальній військовій повинності. По оцінках експертів Центру Разумкова, доведеться збільшувати і термін служби — до 2,5 років. Інакше незрозуміло, як виконати всі завдання безпеки в нових умовах. Це я до того, що насправді за фразою «позаблоковий статус» поки що нічого не стоїть. Другий момент, на який я хотів би звернути увагу. У законопроекті знайшлося місце декільком сумнівним твердженням. Наприклад, в статті 11 йдеться про участь у поглибленні і розвитку європейської системи колективної безпеки як про пріоритет дій України. Але така система сьогодні не існує! І навряд чи вона з’явиться в найближчій перспективі! Якщо мова йде про підтримку російської ініціативи президента Мєдвєдєва, то поки ця ініціатива не приймається повною мірою усіма європейськими країнами. А мої контакти на різних рівнях — і при перебуванні заступником Міністра закордонних справ, і зараз на експертному рівні — говорять про те, що наші сусіди в Європі вважають запропоновану Росією модель безпеки нереалістичної. Тобто ця формула нічого не несе, не дає альтернативи. Просто гіпотетична модель, яка може залишитися нереалізованою. Далі. Прагнучи механічно виключити НАТО з нормативно-правових актів, зі статті 8 закону «Про основи національної безпеки» вилучається згадка про Організацію Північноатлантичного договору, і тепер через кому після слів про членство в ЄС написано: «при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією.» Але поки в законі були присутні слова про НАТО, цього вимагав баланс інтересів, а зараз виходить, що нашу інтеграцію в Європейський Союз ми обумовлюємо відносинами з Росією. Це виглядає абсурдно в світлі підтвердження чинним президентом і Міністром закордонних справ України беззастережного курсу на європейську інтеграцію без будь-яких умов. І ще один ключовий момент. Законопроект дозволяє органам виконавчої влади скасовувати всі акти, які йому суперечать. Це порушення Конституції — розширення повноважень уряду. Наприклад, є Річна національна програма з підготовки членства в НАТО. Тільки від рішення уряду залежить, чи буде вона працювати. Поки єдиний запобіжник від її згортання — те, що це все-таки двосторонні відносини. Є партнери, декларації, політичні обіцянки продовжувати цю лінію. Можуть бути скасовані програми з фінансування, кадрового забезпечення. Отже для мене очевидно, що будуть проблеми не стільки з інтеграцією в НАТО, — а питання членства в НАТО для нас ніколи і не стояло, — а по співпраці з НАТО. — Ви говорите, документи переглядатимуться і скасовуватимуться. Але ж під них, ймовірно, закладено фінансування… Це той випадок, коли мінуси не дають подальших мінусів. Фінансування просто немає. На програму інформування населення з питань євроатлантичної інтеграції, яка поки що діє, з бюджету виділена смішна сума. Набагато складніше — з фінансуванням Збройних сил. Ви напевно пам’ятаєте, що нинішня влада, будучи в опозиції, критикувала брак коштів на армію. Але в бюджеті 2010 року, в порівнянні з катастрофічним (як говорилося) бюджетом оборони 2009 року, збільшення грошей на армію склало тільки 4,6%. При очікуваній інфляції в 13% це де-факто зменшення коштів. При цьому армії доведеться, зокрема, і заробляти самостійно. Армія перетворюється із захисника батьківщини в торговця зброєю і майном. Складно говорити не тільки про забезпечення позаблокового статусу, але і взагалі про виживання армії. Витрати на оборону, визначені законодавством у 3% від ВВП, як не виконувалися, так і не виконуватимуться — назви це хоч інтеграцією в НАТО, хоч позаблоковим статусом. — Що буде, якщо Україна почне згортати співпрацю з НАТО? Утилізація надмірних боєприпасів — допомога, фінансування НАТО. Перенавчання після виходу у відставку офіцерського складу у зв’язку зі скороченням — допомога, фінансування НАТО. Буде безрозсудно втратити ці можливості. Раніше часто критикували модель орієнтації на входження в євроатлантичну систему безпеки, але вона була розрахована чітко, по роках. Я пам’ятаю, у 1998 році в закритому режимі президент Кучма поставив завдання розрахувати, наскільки Україна готова до членства в НАТО. Аналітична група під керівництвом Анатолія Гриценка підготувала висновки. Вони полягали в наступному: Україна в 1998 році не готова до членства в НАТО з внутрішніх причин, — через недостатнє ресурсне забезпечення, оборону, економічні та соціальні питання, і знадобиться десять років, щоб провести цю підготовку. У 2008 не все було зроблено, але Україна вже була готова до підписання Плану дій щодо членства, в якому на 80% містилися питання реформування і безпеки, і інших сфер розвитку. По суті, в ньому містилася програма реформ. Нескладно підготувати документ і навіть прийняти його в парламенті, маючи гарантовану більшість. Набагато складніше потім на практиці ці пріоритети здійснити. Поки я не бачу чітких практичних механізмів в новому законопроекті. Єдине, чого влада добилася в практичній площині — поліпшення відносин з Росією, вихід з кризи довіри. Сім зустрічей президентів, проведення засідання міждержавної комісії, активне поглиблення співпраці… Це, звичайно, позитив. Але з погляду західного напряму в наявності дисбаланс. Я сказав би так: багатовекторна зовнішня політика попереднього періоду перетворилася на одновекторну всього за сто днів діяльності влади. Якщо порівнювати: близько тринадцяти зустрічей на рівні президента і глави уряду в російському напрямі, і лише дванадцять з рештою всіх партнерів — президентів, прем’єрів інших країн. — Ви вважаєте, такий дисбаланс може нашкодити Україні? Активізуючи відносини з Росією, — що багато хто підтримує, — ми робимо це за рахунок інших стратегічних напрямів. Зокрема, за рахунок євроінтеграції. Останній раунд переговорів по зоні вільної торгівлі можна назвати провальним. При цьому повертаються бартерні схеми обміну геополітичних преференцій з боку України на економічні преференції з боку Росії. Це стосується і питання перебування російської військової бази на території України, і питання об’єднання комплексів високих технологій. Думаю, далі буде розмова і про енергетичний обмін активами «Нафтогазу» і «Газпрому». А ось тактико-економічні вигоди для України — це гіпотетичні 40 мільярдів доларів, які будуть заощаджені на газі за десять років. Але ціна на газ при цьому не стала менша — вона є середньоєвропейською. Звичайно, були виправлені украй невигідні для України домовленості попереднього уряду. Але довгострокового рішення немає. Отже вигода сумнівна. — Російська опозиція — наприклад, Боріс Нємцов — вважає, що згадана вами угода про подовження перебування Чорноморського флоту в Криму — це грабіж Росії. Крім того, Нємцов заявив в одному з прямих ефірів, що Україну купили… Правильно заявляє Боріс Нємцов. Якщо подивитися на російську позицію, то виграв від цієї угоди тільки «Газпром» і група людей, які отримують дивіденди від діяльності «Газпрому», серед них — вище політичне керівництво країни… — Це ви про Путіна? Я не казав «Путін» (сміється). Більшою мірою політичну вигоду від цього отримав президент Мєдвєдєв, рейтинги якого після підписання харківських угод істотно виросли. Я не можу стверджувати, що зростання обумовлене тільки цим, але, дійсно, в інформаційному просторі Росії це подається як перемога президента — він зупинив НАТО на межах колишнього Радянського Союзу, зберіг «Севастополь — місто російської слави» в Криму, і так далі. А програв російський бюджет — на 30%. Але програв гіпотетично. Все одно Україна не заплатила б по старих цінах на газ, у будь-якому разі довелося б переглядати ці контракти. Пригадаєте, європейські партнери «Газпрому» отримали зниження ціни автоматично, по ситуації. Україна ж віддала за це можливість самостійно вирішувати питання зовнішньої політичної стратегії і стратегії безпеки. — Але ви згодні з тим, що Росія купила Україну? Річ у тім, що нова влада прийшла в складну економічну ситуацію, і у неї були два виходи. Перший — латання дірок за рахунок позик МВФ. Другий — піти на поступки Росії. Отримавши тактично таку «знижку» від російського керівництва, українська влада вирішила питання свого перебування в спокійнішій економічній ситуації. Але ніхто, йдучи у владу, не обіцяв вирішувати складні питання за рахунок здачі частини суверенітету України і перекладання проблем економічного характеру на майбутні періоди і покоління. І, думаю, вибрана схема відкладених проблем — не краща для України. В умовах кризи при консолідованій владі можна було б багато чого досягти для реформування країни за рахунок, можливо, навіть непопулярних дій. Зараз всі свої рішення влада підкріплює аргументом «нас народ підтримує». Але народ перші півроку будь-якого президента підтримує. Це унікальний період, коли підтримували і Леоніду Кучму, і Віктора Ющенка, і Януковича. Насправді перші 100 днів нової влади багато в чому вже втрачено, і про це свідчать сирі і нечисленні законопроекти, які президент вносив до парламенту. Зокрема — і законопроект про внутрішню і зовнішню політику України. Цей документ з погляду втілення норм порожній. Але останнім часом розробляються і вносяться законопроекти, ще більш цікаві з погляду стратегії безпеки України. Наприклад, проект закону про всеукраїнський референдум, куди чомусь з незрозумілою мені метою потрапив блок питань про референдум по відділенню частини територій України. Зараз деякі депутати, зокрема від Партії регіонів, заявляють, що це зникне до другого читання, але спочатку це питання було! Є й інші законодавчі пропозиції, які фактично можуть відкинути Україну в сіру буферну зону між двома військово-політичними блоками, — з одного боку НАТО, з іншого боку ОДКБ на чолі з Росією, і між двома інтеграційними економічними об’єднаннями — Європейський Союз і Євразійське економічне співтовариство плюс Митний союз. Відверто кажучи, поки це вигідно всім нашим партнерам. Росія таким чином виконує свою концепцію зовнішньої політики і підсилює контроль над розвитком ситуації у нас. Європейський Союз і Сполучені Штати беруть паузу в цьому регіоні, концентруючись на внутрішніх проблемах. До того ж, Європейський Союз втомився від наполегливої позиції України, і для бюрократії ЄС це комфортніше. Але, за нашими дослідженнями, Україна не може довго знаходитися в буферній зоні. Цей маятник обов’язково хитнеться в якусь сторону, не зараз — через п’ять, десять років. І цілком можливо, що він хитнеться від позаблоковості до вступу до військового блоку під егідою Росії. Я не здивуюся абсолютно, якщо через п’ять років запрошення Росії вступити в ОДКБ стане наполегливішим. А якщо буде складна економічна ситуація, то влада продовжить свою тактику такого обміну і поступок. Тим більше, вже зараз багато проектів міжнародних українсько-російських документів готуються нашими партнерами. Поки стиль Росії — швидкість і натиск, і приблизно такий же стиль у президента України — по реалізації цих домовленостей. Вже видно, що деякі поступки почали стосуватися навіть тих секторів економіки України, де важливу роль грає бізнес, що підтримав президента на виборах. Тобто виникають деякі суперечності внутрішніх і зовнішніх інтересів. У зв’язку з цим деякі рішення з об’єднання господарських комплексів відкладаються на осінь. Але ви пам’ятаєте, що сказав президент Росії щодо репліки українського президента, що не можна все це так швидко робити? Він сказав: «Доведеться». — Наскільки здійсненні заяви президента Януковича про те, що до кінця 2010 року Київ і Європейський Союз могли б підписати угоду про запровадження безвізового режиму? Позиція скоректована: мова йде не про запровадження безвізового режиму, а про підписання документа, який раніше називали «дорожньою картою», — це буде план дій зі скасування візового режиму для України. Цей план передбачатиме конкретні умови, досягши яких Україна зможе претендувати на безвізові поїздки в ЄС громадян на короткостроковий період (90 днів протягом 180 днів). Це той самий режим, який Україна вже надала країнам Євросоюзу. При відповідній політичній волі Президента і реалізації парламентом абсолютно реально підготувати всі необхідні умови для підписання такого документа. Потрібно приєднатися до ряду конвенцій Ради Європи і ООН, ухвалити низку законів, — наприклад, вже ухвалений закон про захист персональних даних, — створити національну міграційну службу, упорядкувати систему видачі закордонних паспортів, перейти на біометричні параметри в паспортах, встановити чіткіший контроль недопущення нелегальної міграції на кордоні. — Чи можна говорити про те, що до кінця року українці зможуть відвідувати ЄС без віз? Якщо до кінця 2010 року здійснити нормативно-правове регулювання, то цього буде досить, щоб вийти на підписання плану дій. Але говорити про те, що українці до кінця року їздитимуть в ЄС без віз, не можна. Це або помилка, або нерозуміння влади. Завищені очікування людей можуть привести на розчарування, результатом якого стане заклик не тільки людей, але і політиків повернути візи для громадян Європейського Союзу. Ми не розуміємо однієї речі: це не Євросоюз просить нас приїжджати до них, це ми намагаємося потрапити в країни ЄС. Хоча, звичайно, повільний шлях до безвізового режиму може дратувати. Потрібно також враховувати, що досягти підписання документа про безвізовий режим простіше, ніж потім його втілити. Досвід балканських країн свідчить про те, що у них на це пішли півтора-два роки. Я думаю, що якщо діяти в цьому напрямі активно і результативно, то до Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році можна добитися такого рішення. Але це найоптимістичніший сценарій. — Чи готовий сам Європейський Союз до безвізового режиму з Україною? У Євросоюзі насторожено відносяться до України. Вони аргументують це тим, що у нас дуже великий тиск трудової міграції. Але відносно Росії питання так чомусь не стоїть, хоча цифри сумірні. Певний вплив на настрої в ЄС надала, звичайно, фінансова криза: праві партії говорять, що нелегали займають робочі місця. Тому, я думаю, захоплення і бажання прискорити цей процес з боку ЄС не буде. — Виконанню вимог ЄС щодо безвізового режиму перешкоджає, зокрема, проблема визначення та побудови українського кордону. Знову виникли труднощі з Білоруссю, все ще не завершені переговори з Росією про Керченську протоку… Що стосується Білорусі, то політична домовленість була досягнута. Чинна влада вдає, що до неї в цьому питанні була порожнеча, але насправді багато речей вже зроблено. Україна не визнала озвучені Білоруссю як суму боргу, так і те, що його слід визнати державним, і залишилася чітко на своїй позиції. При цьому Київ запропонував декілька різних механізмів для того, що б Білорусь отримала економічні вигоди. Це, наприклад, стосувалося транзиту енергоресурсів, використання інструментів «Східного партнерства» для створення інтегрованої системи управління кордоном. Чому це все загальмувалося? Думаю, якась зі сторін не виконала всіх зобов’язань. І дуже погано, що зірвалася зустріч президентів Януковича та Лукашенка, яка планувалася на кінець травня в Батурині. Що стосується Керченської протоки… У переговорному процесі Росія ставила питання побудови сухопутної ділянки кордону в залежність від рішення питання визначення морських кордонів. Ми пішли на поступки Росії. Цей документ ще не оформлений, але політично все вже зроблено. Що це означає? Зараз крайня опозиція ставить питання про можливу втрату символічного для українців острова Тузла, але Тузлу ніхто нікому не віддасть. Кордон пройде, я думаю, по адміністративній розмітці Радянського Союзу. Якщо українська влада піде на інший крок, це буде здача території і суверенітету країни. Відбудеться буквально наступне: Керч-Єнікальський канал передадуть у спільне управління України та Росії. Від цього керченський порт і лоцманські структури втратять мільйони доларів. Також стане незрозуміло, хто відповідає за екологічну безпеку, — а ці проблеми вже виникали раніше. Я нагадаю, що Росія досі не відшкодувала нам збитки за екологічну катастрофу в 2007 році. Це справжня проблема, тому що якщо ми і не втратимо територію, то втратимо в економічному плані і частково втратимо контроль над проходженням судів по каналу. Але це ще не гірший варіант. Найгірший варіант — якщо межа пройде інакше, ніж по адміністративному кордону Радянського Союзу, яку Росія, до речі, визнавати не хоче. Хоча військові карти, які є в Росії, чітко показують, де проходив цей кордон. Отже тут питання ще відкрите, і у мене є немало сумнівів щодо політичних рішень. Особливо на тлі низки недавніх поступок з боку України. — Ще одним проблемним напрямом для української дипломатії стала Румунія. Чи є загроза в територіальних претензіях Бухареста? Коли партнери відчувають, що влада готова йти на поступки в одному напрямі, у них відразу ж виникає спокуса отримати результат і для себе. Такі результати, крім Росії, дуже швидко отримав Державний департамент США в питанні із збагаченим ураном. Я зараз не говорю про те, правильно це було чи ні. Але та переговорна позиція, яку Україна не здавала багато років, дуже швидко була віддана. Демонстрація Києвом готовності до швидких змін провокує партнерів. Але в основному це концентруватиметься все-таки на російському напрямі. Навряд чи Румунія готова надати такі фінансові ресурси, як «Газпром». — Зараз багато говорять про чергову позику МВФ. Наскільки Україна її потребує, і чи існує критична тимчасова відмітка отримання цих коштів, після якої без зовнішніх вливань ситуація в економіці стане критичною? Що стосується МВФ, то чомусь всі концентруються на отриманні позики. А взагалі-то раніше Партія регіонів критикувала такі позики. Головне питання, насправді, — як ці кошти ефективно використовувати і як їх потім повертати. У цьому плані зараз виникла катастрофічна ситуація, тому що ми все далі і далі фінансуємося за рахунок позик. Ми йдемо по шляху тих країн, які зараз знаходяться в дуже складному положенні. А та ж Греція потрапила в таке становище, тому що набрала грошей, які не може виплатити. Отже є велике питання, чи варто нам добиватися тих сум, про які говорить зараз уряд в переговорах з МВФ. З одного боку, МВФ може чинити тиск з погляду проведення непопулярних реформ — зажадати підвищення пенсійного віку, зростання тарифів. Не дивлячись на заяви Партії регіонів, під тиском МВФ це доведеться робити. І тому слова про те, що ціни на газ не виростуть, виявляться блефом. З іншого боку, це буде позитивно з погляду реалістичнішої моделі виходу з кризи. Тут ситуація залежить не від самого факту виділення коштів, а від умов і від бачення того, як повертати ці гроші. — Чи є в України є альтернатива позиці МВФ? Альтернатива — затягнути ремені та притиснути тіньову економіку. Не на словах, а по-справжньому боротися з корупцією. Якби ми задіювали ті 40–50% коштів, які знаходяться в тіні, то обійшлися б і без позики МВФ. Ситуація не безвихідна. Але якби у нас не було пільгових пенсій по десятку тисяч для деяких категорій громадян, а бізнес працював прозоро, ми б обійшлися без позик. Потрібно скоротити державний апарат, зменшити кількість посад віце-прем’єрів, заступників. Адже у нас найбільший уряд в Європі, і створюватимуться ще нові міністерства. Для економічних змін потрібні реформи, а позика МВФ, навіть при контролі над умовами його отримання — це відкладене проведення реформ. У будь-якому випадку, без опори на пригнічений сьогодні середній клас, задіювання внутрішнього потенціалу країни, переведення заяв у дії, зосередженні на об’єднальних підходах і темах, а не розколі країни — ми не вийдемо з постійної політичної й економічної кризи. Упевнений, це загальне завдання і влади, і опозиції, і підприємців, і інститутів громадянського суспільства, де ЗМІ сьогодні грають ключову роль. Тому на завершення нашої бесіди хотів би побажати вам і вашими колегам успіхів і бути почутими чинною владою і суспільством. |
